instagram  telegram 2

Телефон: 066 183-78-12

12 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/2986/16 (ЄДРСРУ № 83567272) досліджував питання щодо особливостей виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №  11-рп/2012).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

(!!!) Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами частини першої якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

ВАЖЛИВО: У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Разом з тим, частиною третьою статті 4 вказаного Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті (тобто до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Крім того, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до пункту 9 частини першої статті 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою лише захищає саме боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

Тобто, слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14.

Частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

(!!!) Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених  частиною третьою статті 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана частина друга статті 4 Закону не вимагає та не передбачає.

ВАЖЛИВО: Тобто, частина друга статті 4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Підстави, передбачені частиною другою і частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- частина друга статті 4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- частина третя статті 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.03.2018 у справі №   908/2671/13.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 у справі №13/156-10 дійшов висновку, що покладення можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов`язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно з пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить частині другій статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка не обмежується приписами частини третьої статті 4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення, не сприяє своєчасному виконанню судового рішення, а навпаки, відтерміновує таке виконання на невизначений час, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті відповідного національного законодавства..

Таке "узалежнення" суперечило би положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини відносно можливості втручання держави в право "мирного володіння" виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п. 45 рішення "Жовнер проти України", повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу шести місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо до боржника.

ВИСНОВОК: Факт невиконання рішення суду на протязі шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

 

P.s. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018 у справі №913/2218/13, від 18.09.2018 у справі №905/526/13-г, щодо відсутності підстав для виконання рішення суду на підставі норм статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з огляду на наявність підстав для зупинення виконавчого провадження на підставі норм Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", то вони колегією суддів не приймаються з огляду на наявність правових висновків щодо того, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції, викладених у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №   905/3773/14-908/5138/14, від 19.03.2019 у справі №13/156-10, які прийняті хронологічно пізніше ніж постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на які посилається скаржник.

Окрім того, у постанові від 29.05.2019 у справі № 908/85/16 (ЄДРСРУ № 82316322) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обов`язок керівника органу ДВС подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, навіть з огляду на наявність мораторію на примусову реалізацію майна державного підприємства.

 

 

Теги: виконавче провадження, виконання судового рішення, стягнення коштів з державного підприємства, невиконання судового рішення, протягом шести місяців, бюджетна програма, судова практика, Адвокат Морозов

виконавче провадження, виконання судового рішення, стягнення коштів з державного підприємства, невиконання судового рішення, протягом шести місяців, бюджетна програма, судова практика, Адвокат Морозов