instagram  telegram 2

Телефон: 066 183-78-12

20 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/8982/17 (ЄДРСРУ № 73532974) досліджував спір, що виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.

Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Ст. 9 вказаного Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

ВАЖЛИВО: Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

(!!!) Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій Страховик № 1 виплатив страхувальнику страхове відшкодування та звернувся до Страховика № 2, яким застраховано автомобіль, що відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва визнано винним у скоєнні ДТП, з вимогою про відшкодування виплаченої суми страхового відшкодування.

Страховик № 1 реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до Страховика № 2, оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов мотивували рішення тим, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи.

Крім того, вказують на те, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Право страховика за договором страхування на подання до суду регресного позову про стягнення з винної особи коштів, виплачених страховиком як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

(!!!) Однак, Верховний суд вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин та змішали поняття "регрес" та "суброгація".

Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов'язання, яке виникло із заподіяння шкоди і у зв'язку з яким було виплачене страхове відшкодування, й зміна в ньому кредитора.

- Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого (29 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/2351/17 (ЄДРСРУ № 71884547) та від 05.04.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/3165/17 (ЄДРСРУ № 73277937);

- У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України), а також статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування» встановлено особливий правовий режим. При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, то з урахуванням положення статті 515 ЦК України суброгація застосовується лише до майнового страхування (28 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 183/791/16-ц (ЄДРСРУ № 73219603) та від 28 лютого 2018 року у справі № 521/16989/13-ц (ЄДРСРУ № 72587626).

Натомість регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим і виникло нове - пов'язане саме з регресною вимогою.

У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України встановлений особливий правовий режим. Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику (30 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/12500/17 (ЄДРСРУ № 71884446).

Завдання майнової шкоди страхувальнику слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором майнового страхування, в якому кредитором є страхувальник, а боржником - страховик.

Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, підставою виникнення якого є завдання шкоди. Одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, припиняє деліктне зобов'язання, що тягне за собою припинення обов'язку страховика здійснити страхову виплату (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК України), але не навпаки.

Виплата страховиком страхувальнику страхового відшкодування є обов'язком страховика за договором (ст. 988 ЦК України). Така виплата не припиняє деліктного зобов'язання і не може вважатися відшкодуванням шкоди потерпілому в цьому зобов'язанні, оскільки страховик у правовідносинах добровільного майнового страхування не є боржником у деліктному зобов'язанні. Тобто заподіювач шкоди залишається зобов'язаним відшкодувати завдану ним шкоду незалежно від того, чи звертався до нього з відповідною вимогою сам потерпілий, чи страховик після виплати потерпілому відшкодування за договором майнового страхування.

ВАЖЛИВО: Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.

Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Тобто страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди. У зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Вирішуючи спір у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність порушеного права позивача, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.

Однак, судами невірно визначено характер спірних правовідносин, що призвело до помилкових висновків щодо пред'явлення позивачем позову у межах строків позовної давності.

Суди вказують, що право страховика за договором страхування на подання до суду позову про стягнення з винної особи коштів, виплачених страховиком, як страхове відшкодування, виникає з моменту сплати такого відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки у спірному зобов'язані відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного) - висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі № 6-192цс16.

Позивач у позові, посилаючись на норми ч. 5 ст. 267 ЦК України, наголошує на поважності причин порушення позивачем строку позовної давності.

У свою чергу, відповідач у відзиві на позов та у касаційній скарзі вказує на пропуск позивачем строку позовної давності і на необхідність застосування такого строку.

(!!!) Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

 

 

Теги: страхування, страховий випадок, регрес, суброгація, договір страхування, ДТП, пошкодження автомобіля, КАСКО, поліс страхування, страховик, строк позовної давності, судова практика, Адвокат Морозов

страхування, страховий випадок, регрес, суброгація, договір страхування, ДТП, пошкодження автомобіля, КАСКО, поліс страхування, страховик, строк позовної давності, судова практика, Адвокат Морозов