08 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/7243/17, адміністративне провадження № К/9901/7474/21 (ЄДРСРУ № 99459223) досліджував питання щодо наслідків відправлення державним виконавцем кореспонденції на неправильну адресу боржника.
Предмет спору: Спірним є тлумачення положень статей 18, 28 Закону України «Про виконавче провадження» у контексті питання, чи мав державний виконавець обов`язок перевірити відомості про адресу місцезнаходження боржника задля доведення до його відома копій постанов та інших документів виконавчого провадження.
Перевіряючи правильність тлумачення судами попередніх інстанцій положень Закону України «Про виконавче провадження» й вирішуючи спірне питання, Верховний Суд виходить із такого.
Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації процесуальних прав.
Примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа є завершальною стадією процесу захисту невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод та інтересів осіб. Тому виконавче провадження загалом спрямоване на відновлення прав стягувача. Однак це не повинно утинати процесуальних прав боржника. Тим більше, що засадою виконавчого провадження є принцип верховенство права, який своєю чергою складається з таких стрижневих елементів як заборона свавільності та рівність перед законом.
У світлі рішень Європейського суд з прав людини «Сутяжник проти Росії», «Салов проти України» надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, які мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, заведено називати «правовим пуризмом».
У справі «Ляскай проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що за певних обставин механічне застосування законодавства про виконавче провадження під час продажу нерухомого майна боржника може поставити під сумнів дотримання статті 1 Протоколу №1 до Конвенції (пункти 61-70, заява №58630/11).
Позаяк заходи примусового виконання рішень передбачають втручання у право власності боржника, то таке втручання повинно ґрунтуватися на законі, мати легітимну мету та знаходитися у справедливому балансі між його правами та публічними інтересами. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти. Тому завдання суду в таких випадках полягає в тому, щоб оцінити, чи відповідають застосовані державним виконавцем заходи нормам законодавства про виконавче провадження, і, якщо так, чи не були вони довільними або явно нерозумними.
Водночас окремою засадою виконавчого провадження є його гласність та відкритість. Гласність виконавчого провадження стосується його відкритості для широкої громадськості, а власне відкритість означає відкритість інформації про виконавче провадження для його учасників.
Важливим проявом відкритості у виконавчому провадженні є відкритість для його сторін інформації стосовно тих виконавчих дій, які вчиняються або вчинятимуться у ньому, забезпечена правом бути завчасно повідомленим виконавцем про час і місце вчинення цих дій. У аспекті забезпечення відкритості цієї інформації також є важливим доступ сторін до автоматизованої системи виконавчого провадження, який, окрім іншого, надає їм (чи принаймні створює відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасників виконавчого провадження.
Зрештою здійснення виконавчого провадження з дотриманням принципу відкритості впливає на забезпечення іншої засади такої діяльності - права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання наведених засад під час виконавчого провадження.
Зокрема, Суд зауважував, що права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження будуть належним чином реалізовані лише у випадку вчинення виконавцем дій, спрямованих на надсилання документів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відсутність доказів направлення виконавцем постанови про опис і арешт майна, зокрема боржнику, свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2019 року у справі №910/22695/13.
Також Суд зазначав, що автоматизована система виконавчих проваджень забезпечує можливість формування сторонами виконавчого провадження узагальненої інформації про рішення (виконавчі дії), прийняті (вчинені) виконавцем, із зазначенням дати їх прийняття (вчинення) та з можливістю роздрукування такої інформації; доступ сторонам виконавчого провадження до документів виконавчого провадження.
ВАЖЛИВО: Ненаправлення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження з відповідним ідентифікатором доступу прямо порушує право сторони щодо доступу до інформації, наявної в автоматизованій системі виконавчих проваджень, яке передбачене частиною першою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 жовтня 2020 року у справі №873/26/20.
Зрештою Суд зазначав, що після проведеної оцінки державний виконавець зобов`язаний повідомити сторін про результати визначення вартості майна. Сторона є ознайомленою з результатами визначення вартості майна, якщо виконавець надіслав їй рекомендованим листом повідомлення про результати на адресу, зазначену у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі №826/6706/18, від 19 листопада 2020 року у справі №240/5835/19.
Отже, передумовою дотримання державним виконавцем вказаних засад та вимог виконавчого провадження є належне сповіщення боржника про виконані чи заплановані виконавчі дії й рішення. Звідси й постає питання актуальності тієї адреси, на яку виконавець надсилає кореспонденцію боржнику.
Стосовно відсутності у Законі України «Про виконавче провадження» обов`язку державного виконавця здійснювати заходи щодо перевірки інформації про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи після відкриття виконавчого провадження, Суд звертає увагу на таке.
Дійсно, згідно із загальним правилом, що прописане у статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює надсилання документів виконавчого провадження на адресу боржника, яка вказана у виконавчому документі. Підставою для зміни виконавцем адреси листування є відповідна заява цього учасника провадження.
Загалом адреса направлення документів виконавчого провадження має бути прив`язана до адресанта і його дійсного місцезнаходження, оскільки це забезпечує комунікацію з ним. Адже процедура листування встановлена не для формальності, а, окрім іншого, покликана забезпечити (чи принаймні створити умови) для доведення інформації про виконавчі дії до учасника виконавчого провадження й надати йому можливість реалізувати свої права й обов`язки. Така особа обґрунтовано очікує, що за адресою його місцезнаходження з нею буде вестися офіційне листування.
Водночас необхідно зауважити, що сама конструкція статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» допускає ймовірність настання випадку, коли адреса, зазначена у виконавчому документі, може бути не пов`язана з дійсною адресою місцезнаходження боржника на момент здійснення виконавчого провадження. Істотно збільшує можливість настання подібного випадку той виконавчий документ, який був виданий нотаріусом на основі кредитного договору кількарічної давності.
Вказана ситуація вимагає особливої уважності й пильності від державного виконавця та зумовлює об`єктивну необхідність у перевірці (уточнення) ним відповідних відомостей про боржника за власною ініціативою.
До того ж закон зобов`язує державного виконавця здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Як суб`єкт владних повноважень державний виконавець має приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
Тому у подібному випадку недостатньо керуватися лише формальними правилами статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» і покладатися на відсутність заяви сторони виконавчого провадження про зміну нею адреси місцезнаходження.
З огляду на це Суд зауважує, що обов`язки державного виконавця та процедура направлення документів виконавчого провадження не повинні здійснюватися нерозсудливо й нівелювати права боржника. Відтак статтю 28 Закону України «Про виконавче провадження» необхідно тлумачити не відособлено, а у взаємозв`язку з рештою принципів, норм і правил законодавства про виконавче провадження.
Суд вважає, що відсутність прямого обов`язку державного виконавця перевіряти адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права та інших засад виконавчого провадження й принципів діяльності органів державної виконавчої служби, які визначені статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження», статтею 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і кореспондуються з приписами частини 2 статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.
Також відсутність прямої вказівки у Законі України «Про виконавче провадження» на обов`язок виконавця перевіряти відомості про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи не повинна слугувати підґрунтям для формального здійснення владних повноважень.
(!!!) Тому саме лише направлення кореспонденції на адресу боржника, яка насправді немає стосунку до його місцезнаходження, не завжди автоматично може визнаватися належним виконанням обов`язку щодо інформування боржника про виконавчі дії.
Крім цього, необхідно зауважити, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить імперативного припису про те, що протягом виконавчого провадження виконавець повинен беззмінно керуватися виключно тією адресою боржника, яка зазначена у виконавчому документі та заяві стягувача.
Навпаки закон прямо допускає можливість, що під час виконавчого провадження виконавець може встановити іншу адресу такого боржника.
Так, стаття 18 Закон України «Про виконавче провадження» надає виконавцю право одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними.
Загалом же про перевіркові заходи, які може вчиняти виконавець, Закон України «Про виконавче провадження» веде мову у контексті перевірки майнового стану боржника (частина четверта статті 13, частина четверта статті 35; частина восьма статті 48); перевірки виконання боржниками рішень (пункти 1-2 частини третьої статті 18); перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця (частина п`ята статті 24); перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням (частина друга статті 36); перевірки, чи перебуває майно боржника під арештом (частина третя статті 50).
Водночас закон визначає строки періодичної перевірки майнового стану боржника: у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а надалі така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина восьма статті 48).
Зрештою у частині п`ятій статті 57 цього Закону йдеться про обов`язок виконавця ознайомити сторону з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна у спосіб надіслання відповідного повідомлення за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Отже, системний аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження», зокрема статей 2, 18, 28, 57, та приписів статей 9, 11 Закону Україну «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» дає підстави вважати, що державний виконавець має повноваження щодо перевірки відомостей про дійсну адресу місцезнаходження боржника після відкриття виконавчого провадження, щонайменше шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Перевірка державним виконавцем відомостей про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи відповідає вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України, та принципам статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» і в цілому свідчить про сумлінне, обґрунтоване й розсудливе здійснення владних повноважень.
Фактори й чинники, які вимагають від виконавця здійснення перевірки відомостей про адресу місцезнаходження боржника - юридичної особи після відкриття провадження, можуть бути різними і залежати від обставин конкретної справи. Однак здійснення виконавчих дій без їхнього врахування здатне призвести до наслідків, несумісних із засадами виконавчого провадження, зокрема принципу його відкритості.
Своєю чергою, у випадку виявлення даних про іншу адресу боржника, державний виконавець повинен зважати на цей факт та враховувати цю адресу під час подальшого направлення документів.
У інакшому випадку надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм і вчинення дій є проявом переваги форми над змістом та здатне підважити засади виконавчого провадження й призвести до його несправедливості в цілому.
Подібні за суттю підходи до тлумачення норм Закону України «Про виконавче провадження» стосовно меж обов`язків виконавців застосовані Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2021 року у справі №380/9335/20.
Верховний Суд констатує, що місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, неправильно розтлумачили положення статей 18, 28 Закону України «Про виконавче провадження», допустивши формальне й невиправдано вузьке їх трактування, яке утинає дію верховенства права й нівелює принципи виконавчого провадження…., а неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Матеріал по темі: «Виконавче провадження за місцезнаходженням відкритих банківських рахунків боржника»