Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Платіжне доручення або ж платіжна інструкція це розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції (п.54 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги», пп.15 п.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України №163 від 29 липня 2022 року (далі - Інструкція).
Відповідно до п.27 Інструкції, надавач платіжних послуг платника в платіжній інструкції, оформленій ініціатором у паперовій формі:
1) заповнює реквізити «Дата прийняття до виконання» і «Дата виконання» та засвідчує їх власноручним підписом уповноваженого працівника надавача платіжних послуг платника;
2) проставляє відмітку «Вечірня», якщо платіжна інструкція надійшла до виконання після закінчення операційного часу;
3) робить на її зворотному боці напис про причину відмови у виконанні та зазначає дату її повернення (це засвідчується власноручним підписом уповноваженого працівника).
Відповідно до статті 18 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг зобов`язаний вести облік своїх операцій та подавати до Національного банку України звітність щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно статті 27 Закону України «Про платіжні послуги», усі документи, що підтверджують надання платіжних послуг (виконання платіжних операцій), зберігаються надавачами платіжних послуг та їх комерційними агентами не менше п`яти років з дня припинення ділових відносин з клієнтом або з дня завершення разової фінансової операції без встановлення ділових відносин з клієнтом.
Під час зберігання документів, що містять банківську таємницю або іншу інформацію з обмеженим доступом, надавачі платіжних послуг та їх комерційні агенти забезпечують дотримання вимог, встановлених законодавством для зберігання відповідної інформації.
(!!!) Окремо слід вказати, що видача кредитних коштів позичальнику може підтверджуватися виписками та розрахунком, однак із змісту вказаних документів може не вбачатися зарахування кредитних коштів зазначених у кредитному договорі.
Тобто первинні докази повинні містити саме відомості про отримання кредитних коштів в сумі по кредитному договору та докази користувався кредитними коштами на власний розсуд.
Слід відмітити, що розрахунок заборгованості є документом, що створений самим кредитором, а тому інформація, зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, зокрема отримання кредитних коштів (наприклад картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач), на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.
ВИСНОВОК: Кредитор, звертаючись до суду із позовом, повинен надати первинні документи, які підтверджують перерахування на рахунок боржника чи видачу йому коштів за кредитним договором, а також розмір заборгованості за ним.
Матеріал по темі: «Суд не в праві давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору»