23 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3178/25 (ЄДРСРУ № 139979538) досліджував питання щодо відшкодування шкоди, завданої платнику податків протиправною бездіяльністю податкового органу, яка мала місце під час здійснення відповідачем владних повноважень, а саме: несвоєчасне внесення відповідачем даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ та порушення строків повернення сум бюджетного відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Загальні підстави відповідальності держави за завдану шкоду закріплені в частині першій статті 1173 ЦК України, яка встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
Водночас ПК України містить спеціальні норми, які безпосередньо регулюють питання відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів.
Наявність спеціального нормативного регулювання виключає можливість одночасного застосування загальних норм деліктного права (ЦК України), якщо спеціальний закон (ПК України) встановлює інший алгоритм, розмір або умови настання відповідальності. Тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягає принцип "спеціальний закон скасовує дію загального", а отже, положення ПК України мають пріоритет.
Відповідно до пункту 114.2 статті 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.
Особа, чиї права порушені, за наявності обставин, передбачених пунктом 128.2 статті 128 цього Кодексу, має право заявити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи.
У передбачених абзацом другим цього пункту випадках шкода понад встановлений розмір відшкодуванню не підлягає.
(!!!) Отже, зазначена норма пункту 114.2 статті 114 ПК України містить імперативне застереження про необхідність доведення лише факту протиправності рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів стосовно особи.
Пункт 128.2 статті 128 ПК України встановлює, що податковими правопорушеннями, відшкодування шкоди за вчинення яких згідно з пунктом 114.2 статті 114 цього Кодексу допускається внаслідок доведення лише факту його вчинення, є, зокрема:
- прийняття незаконного рішення, а так само вчинення незаконних діянь (дій або бездіяльності) контролюючим органом та/або його посадовими (службовими) особами, що призвели до безпідставної відмови в набутті, а так само до безпідставної втрати особою статусу платника податку або платника одного з податків, набуття та/або анулювання (втрата) якого відбувається за рішенням контролюючого органу (пункт 128.2.1);
- невнесення або несвоєчасне внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та/або порушення строків початку проведення камеральної перевірки, передбаченої пунктом 200.10 статті 200 цього Кодексу, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 цього Кодексу, - перевірки, зазначеної у такому пункті, якщо за результатами таких протиправних діянь було порушено строки повернення сум бюджетного відшкодування (пункт 128.2.2).
ВАЖЛИВО: Системний аналіз цих норм вказує на те, що законодавець встановив спрощений порядок притягнення держави до майнової відповідальності у чітко визначених податкових правовідносинах, у зв`язку з чим необхідність доведення позивачем повного складу цивільного правопорушення, включаючи наявність збитків та причинно-наслідкового зв`язку у їх класичному розумінні (за статтями 22, 1166 ЦК України) відсутня.
Цей висновок підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.04.2026 у справі № 922/3177/25 та у постанові від 15.04.2026 у справі № 922/3178/25, де Суд вже наголошував на тому, що у випадках, визначених пунктом 128.2 статті 128 ПК України, доведенню підлягає виключно протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи. У вказаних справах Верховний Суд сформулював чіткий правовий висновок про те, що встановлення у ПК України конкретного розміру шкоди повністю звільняє позивача від обов`язку доводити точний розмір збитків. У разі пред`явлення позову про відшкодування шкоди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, такий розмір шкоди презюмується та додатковому доведенню не підлягає.
Як зазначалось раніше, згідно з приписами пункту 114.2 статті 114 ПК України, обов`язковому доведенню підлягає факт протиправності (незаконності) рішення контролюючого органу, що може підтверджуватися не лише судовим рішенням.
Відповідно до положень ГПК України, чинне законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади. Господарський суд, розглядаючи спір про відшкодування шкоди, наділений компетенцією та зобов`язаний самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного правопорушення (у цьому випадку - податкового, визначеного статтею 128 ПК України) шляхом всебічної, повної та об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів.
У постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18, пункт 5.30) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи позов про стягнення збитків внаслідок дій та бездіяльності державного виконавця на підставі статей 1166, 1173, 1174 ЦК України, дійшла висновку про те, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів (пункт 9.9).
Отже, вимога про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю контролюючого органу, не є вимогою про вирішення публічно-правового спору і за частиною п`ятою статті 21 КАС України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства; визначення розміру шкоди нормою статті 128 ПК України не надає спору публічно-правового характеру, а лише звільняє позивача від доведення точного розміру збитків (розмір шкоди презюмується).
До того ж у аналогічних правовідносинах Верховний Суд вже висловив свою позицію щодо належності вирішення таких спорів судами господарської юрисдикції (постанови від 01.04.2026 у справі № 922/3178/25, від 08.04.2026 у справі № 922/3180/25 та від 15.04.2026 у справі № 922/3177/25, від 12.05. 2026 у cправі № 922/3172/25).
ВИСНОВОК: З наведеного вбачається, що господарський або цивільний суд має повну компетенцію самостійно встановлювати факт протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) суб`єкта владних повноважень як обов`язкового елемента складу цивільного правопорушення (делікту).
Матеріал по темі: «Підсудність справ до ДПС про стягнення шкоди за несвоєчасне відшкодування ПДВ»