Спадкування не приватизованої квартири: судово-правовий аспект

У постанові від 11 грудня 2013 року справа №6-121цс13 Верховний Суд України зазначив, що у разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Статтями 1,3,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

Відповідно до ч.5 п.13постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розяснено, що в разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Спадкоємці наймача квартири вправі вимагати визнання за ними права власності коли наймач звертався з належною заявою про її приватизації однак вона не була розглянута або в її задоволенні було незаконно відмовлено (Постанова Верховного суду від 09.02.2018 р. у справі № 719/179/17 ЄДРСРУ № 72151019 ).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу у власність.

У разі не передання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві(частина 5 пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року N 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).

Позивач не надав суду доказів на підтвердження факту звернення спадкодавця до органу приватизації із заявою про приватизацію спірної квартири.

Суди першої та апеляційної інстанції, виходячи із вказаних положень закону, встановивши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази та надавши їм належну оцінку, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог спадкоємця, оскільки позивачем не доведено факту звернення спадкодавця до відповідних органів у встановленому законом порядку для приватизації квартири.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що спадкодавець мав бажання використати своє законне право щодо здійснення приватизації своєї квартири, а судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що зазначений факт підтверджується видачею спадкодавцю за його проханням дублікату ордера на цю квартиру за рішенням відповідача, довідками про місце фактичного проживання спадкодавця та показаннями свідків, оскільки ці доводи були предметом перегляду судами та їм надана належна оцінка.

ВИСНОВОК: Єдиним можливим винятком, що є підставою для набуття права власності на квартиру не приватизованого житлового фонду є випадок, коли спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, в якій за життя проживав спадкодавець, і лише за умови, що: на час відкриття спадщини квартира була місцем постійного проживання спадкодавця або він зберігав право користування нею; спадкодавець подав у встановленому порядку заяву про її приватизацію, однак квартира безпідставно не була передана йому у власність.

Теги: приватизация, приватизація, державний житловий фонд, право власності на квартиру, успадкування, спадок, ордер на житло, довідка про місце проживання, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов