instagram  telegram 2

Телефон: 📞+38 (066) 183-78-12

17 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/18991/22, провадження № 61-13560св25 (ЄДРСРУ № 139825660) досліджував питання щодо перевірки виконавцем факту виконання боржником судового рішення.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».

До рішень немайнового характеру належить рішення, якими боржника зобов`язано особисто вчинити певні дії (частини перша - третя статті 63 Закону) або утриматися від їх вчинення (частина четверта статті 63 Закону).

Для визначення порядку виконання судового рішення необхідно встановити зміст покладеного на боржника обов`язку.

Таким чином, частина четверта статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» не дає державному виконавцю право ототожнювати доведення заборони до відома боржника з повним виконанням рішення суду, якщо самим рішенням встановлено, що заборона діє лише до настання визначеної судом умови, виконання якої є складовою способу усунення перешкод.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16 (провадження № 61-2627св21) вказав, що: «Одночасне зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна та зобов`язання передати його власнику не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником».

У постанові від 31.08.2020 у справі № 809/1370/17 Верховний Суд дійшов висновку, що закінчення виконавчого провадження є передчасним, якщо воно здійснене виключно на підставі повідомлення боржника без перевірки фактичного виконання та без належних підтверджувальних документів, оскільки на державного виконавця покладено обов`язок контролю та перевірки виконання судового рішення.

У постанові від 10.04.2025 у справі № 240/28517/23 Верховний Суд наголосив, що п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII може бути застосований лише за умови встановлення фактичного повного виконання рішення, при цьому постанова про закінчення виконавчого провадження має бути мотивованою, містити встановлені обставини та зазначення способів їх перевірки, а державний виконавець зобов`язаний пересвідчитись у виконанні рішення саме в обсязі та спосіб, визначені резолютивною частиною судового рішення.

Тобто Верховний Суд виснував, що не можна визначати порядок виконання лише за окремим словами резолютивної частини. Виконавець має виходити з реального змісту рішення і того, що необхідно зробити для його повного виконання.

Крім того, Верховний суд наголошує на тому, що конструкція статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок виконавця перевірити факт виконання боржником цього рішення (частина третя статті 63 Закону) та вчинити певні дії.

Крім того, Верховний Суд наголошує, що для перевірки правильності виконання судового рішення виконавець може залучити спеціаліста, що узгоджується із приписами статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».

ВИСНОВОК: Доведення заборони до відома боржника не пов’язано з повним виконанням рішення суду, якщо самим рішенням встановлено, що заборона діє до настання визначеної судом умови, виконання якої є складовою способу усунення перешкод.

 

 

Матеріал по темі: «Особливості примусового виконання судових рішень у період воєнного стану»

 

 

виконавче провадження, исполнительное производство, полномочия, індивідуальний ідентифікаційний номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків, ІПН, РНОКПП, дискреційні повноваження, стягувач, боржник, ДВС, юрист, судовий захист, адвокат, М