05 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 340/333/25, касаційне провадження № К/990/2807/26 (ЄДРСРУ № 140332509) досліджував питання щодо норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті для цілей податкового обліку.
Відповідно до уставленої судової практики Верховного Суду, висловленої, зокрема, в постановах від 28 липня 2020 року у справі № 826/13368/15, від 08 вересня 2020 року у справі № 808/966/16, від 01 жовтня 2019 року у справі № 820/2788/18, від 14 квітня 2020 року у справі № 822/2258/17, норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43, є галузевими, призначеними перед усім для цілей планування потреби підприємств, організацій та установ в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів.
Вони можуть застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива.
Але, оскільки такий наказ не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України, то він не може визначати права та обов`язки платників податків.
Таким чином, наказ Міністерства транспорту України від 10.02.1998р. №43 не має обов`язкового характеру для цілей оподаткування та може застосовуватися платником податків у господарській діяльності на власний розсуд, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.09.2020 у справі №808/966/16.
Отже, із аналізу наведених правових висновків слідує, що витрати платника податків на придбання паливно-мастильних матеріалів, що підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу, не обов`язково мають відповідати нормативам, встановленим Наказом №43.
У той же час витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів конкретного платника, що підлягають врахуванню при визначенні його оподатковуваного доходу, не обов`язково мають дорівнювати цим нормативам. А відтак, відповідні витрати мають визнаватися на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених відповідними розділами ПК України.
Водночас, відповідні витрати мають визначатися на підставі первинних бухгалтерських документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також інших документів, визначених нормами Податкового кодексу України.
Крім того, витрати на придбання паливо-мастильних матеріалів ураховуються при визначенні фінансового результату у разі їх підтвердження належним чином оформленими первинними документами.
Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 09.03.2021 у справі №160/3026/19.
ВИСНОВОК: Отже, платник податків з метою обліку пального під час здійснення господарської діяльності може керуватися власними нормами витрат пального, які розраховані з огляду на характеристики, технічний стан та рік випуску належних йому автомобілів, які враховують рекомендації заводів-виробників, але повинні бути підтверджені відповідними первинними документами, що враховували навантаження та інші фактори.
Матеріал по темі: «Зберігання пального для власних потреб: чи потрібна ліцензія?»